Синдром нетримання ГТС

Голова правління "Газпрому" Олексій Міллер прагне, щоб Україна внесла до цього проекту газотранспортну систему та видобувні активи, вартістю орієнтовно $25 мільярдів. "Газпром", у свою чергу, має внести родовище на таку ж суму, і з запасами майже 1 трильйону кубометрів. Таке СП мало б постачати власний газ до України, реекспортувати його, а також транспортувати усе російське блакитне паливо.

Навіщо насправді росіянам ГТС?

У пресі циркулює дві протилежні версії щодо нашої газотранспортної системи: вона або вкрай необхідна для росіян, або геть нецікава. Звичайно ж, обидва ці судження відносні. А факт полягає в тому, що навіть після побудови всіх можливих газопроводів в обхід України вітчизняна ГТС залишатиметься найпотужнішою і найдешевшою магістраллю. Пропускна спроможність ГТС становить 290 млрд. кубометрів газу на вході, і 178 - на виході, з яких 142 - в напрямку країн Європи, а решта транзит по території України до південних областей Росії. Про це свідчать дані "Мастер-плану модернізації та реконструкції пріоритетних об'єктів газотранспортної системи України", оприлюдненого Юлією Тимошенко 2009 року.

Підвищити пропускну спроможність за допомогою порівняно незначних сум можна на 60 мільярдів кубометрів: уряд Юлії Тимошенко пропонував європейцям зробити це за $5,5 млрд. Сумарна потужність підземних газосховищ становить 31 млрд. куб. м. І жоден "Південний потік" не зможе в зимовий період забезпечити Європу такою кількістю газу, яка щороку піднімається з цих сховищ. І це все - при найнижчій у Європі ставці на транзит.

Навіть після побудови всіх можливих газопроводів в обхід України вітчизняна ГТС залишатиметься найпотужнішою і найдешевшою магістраллю

Отже, порівняно з нашим "мастодонтом", усі обхідні "труби" нерентабельні, і їх будують тільки завдяки залізній волі "Газпрому" та лобістській підтримці його партнерів, зокрема, італійського концерну Eni. За словами незалежного енергетичного експерта Олександра Нарбута, "якщо "Південний потік" таки буде побудовано, це означатиме перемогу європейської чиновницької корупції над здоровим ринковим глуздом".

Навіть якщо це станеться, "Газпром" усе одно не відмовиться від послуг української ГТС. Просто виникне надлишок пропускної спроможності в західному напрямку, і росіяни зможуть перерозподіляти обсяги газу, змушуючи транзитерів погоджуватися на мізерні умови, щоб тільки залишити в себе хоча б частину старих обсягів прокачування.

Більшість сусідніх держав уже пустили "Газпром" до своїх газотранспортних мереж. Цього року було завершено угоду з продажу росіянам 50% "Белтрансгазу". Росіяни є власниками по 51% у вірменській "АрмГазПром" та "Молдоватрансгазі", 34% - у литовській Lietuvos dujos, 20,7% - у латвійській Latvijas Gaze та 37% - у естонській Eesti Gaas. Крім того, контролюють 50% компанії EuRoPol Gaz - оператора газопроводу "Ямал-Європа" в Польщі.

Найсумніше історія здачі трубних активів "Газпрому" закінчилася для білорусів: за кілька місяців після закриття угоди між двома "братніми народами" Москва влаштувала Мінську "газову війну", якою довела, що не може бути жодної розмови про дешевий газ. Навіть для народу, з яким "в одних окопах гнили", як висловився білоруський президент Олександр Лукашенко.

[page]

У випадку України, яка дещо далі, ніж інші пострадянські країни, просунулася на шляху до лібералізації газового ринку за європейським зразком, контроль "Газпрому" над ГТС - це ще й метод зберегти статус-кво щодо газових схем, законсервувати монопольний вплив на постачання газу.

Більшість сусідніх держав уже пустили "Газпром" до своїх газотранспортних мереж

Нагадаємо, європейські норми передбачають незалежність транзитерів газу від постачальників і право будь-якої компанії прокачати будь-які обсяги газу у будь-якому напрямку. Росіянам таке, звісно, не подобається. Недарма віце-спікер Держдуми Росії Валерій Язев днями зазначив: "Якщо Україна імплементує європейське законодавство у чистому вигляді, то вона закриє дорогу на інтеграцію з Росією".

Іншими словами, росіяни хочуть одноосібно визначати, хто куди качає газ територією України. От, наприклад, побудує наш уряд за шалені гроші термінал із регазифікації зрідженого природного газу і захоче частину палива закуповувати в Азербайджану. А спільне українсько-російське підприємство встановить для цього палива непомірні тарифи на прокачування. І все, експлуатація терміналу стає нерентабельною. Більше того, жоден іноземний інвестор навіть і не наблизиться до такого проекту, якщо знатиме, що "Газпром" починатиметься з першого сантиметра труби, підведеної до терміналу.

Так само зникає можливість використання газотранспортної системи у частковому реверсному режимі для того, щоб закуповувати дешевий спотовий газ з європейських ринків. Ця ідея дедалі частіше обговорюється експертами: мовляв, якщо завантаження ГТС після пуску усіх "потоків" стане мінімальним, то частину труб можна буде повернути у реверс, і принаймні західні області перевести на європейське пальне. У випадку контролю Росії над ГТС це, звісно, буде неможливо: оператор знайде тисячу технічних причин проти реверсу.

Незважаючи на те, що половина "Белтрансгазу" належить росіянам, ця компанія чітко виконувала вказівки Лукашенка щодо перекриття газу росіянам

У тій же Білорусі подібних проблем би не виникло: незважаючи на те, що половина "Белтрансгазу" належить росіянам, ця компанія чітко виконувала вказівки Лукашенка щодо перекриття газу росіянам.

"У нас ситуація була би зовсім іншою. Достатньо згадати прецедент, коли президент України Ющенко не міг отримати від НАКу підписану газову угоду. Голова правління "Нафтогазу" письмово повідомляв, що без згоди "Газпрому" не може цього зробити. Тобто Українська держава, на 100% контролюючи "Нафтогаз", практично не мала суверенітету в нафтогазовому секторі", - коментує директор енергетичних програм центру "Номос" Михайло Гончар.

Справді, жодного сумніву, що керівником утвореного спільного підприємства буде призначено лояльного до "Газпрому" менеджера, який у разі серйозних конфліктів відстоюватиме інтереси саме російської сторони.

Жовто-блакитне паливо?

Нарешті потрібно розуміти, які вигоди отримає Україна від активів, що їх пропонує внести до майбутнього спільного підприємства Росія. По-перше, у РФ просто немає "вільного", повністю "газпромівського" родовища з запасами в 1 трильйон кубометрів газу. Близьким за обсягом є тільки Південно-Руське родовище, яким російська монополія володіє наполовину з німецьким концерном BASF, а також Південно-Тамбейське з запасами 1,3 трлн. кубометрів, що контролюється концерном "Новатек".

Але навіть якщо відповідний актив буде знайдено, то виявиться, що газу з нього недостатньо для задоволення потреб України. Південно-Руське продукує, наприклад, тільки 25 млрд. кубометрів на рік, та й інші родовища такого обсягу навряд чи даватимуть значно більше. А Україна планує імпортувати 2010 року 36,5 мільярдів кубометрів. А до кризи імпортувала всі 52. Отже, частину газу все одно доведеться купувати за цінами "Газпрому".

Більше того, навіть із власного родовища газ не так просто буде дотягти до України. По-перше, невідомо, чи зможе реально україно-російське СП керувати російською компанією-видобувачем. Подібна ситуація вже була з компанією "Татнєфтєпром", 74% акцій якої було внесено до статутного капіталу україно-російської компанії "Укртатнафта", яка володіла Кременчуцьким нафтопереробним заводом.

За всі роки свого існування у вигляді СП "Укртатнафта" не отримала від цього видобувача ні краплини нафти, ні дивідендів: особливості російського законодавства зробили неможливим реальний контроль над "Татнєфтєпромом". І нема жодних гарантій, що аналогічна історія не повториться у випадку газового СП.

В України можуть також виникнути проблеми з доставкою газу на свою територію. Адже газопроводи від більшості нових російських родовищ орієнтовані не до України, а до Балтійського моря, а на будівництво нових у "Нафтогаза" навряд чи знайдуться кошти.

Сумнівним здається й те, що майбутній український видобувач російського газу зможе обійти російський закон про єдиний експортний канал газу

Нарешті, сумнівним здається й те, що майбутній український видобувач російського газу зможе обійти російський закон про єдиний експортний канал газу. Цей закон забороняє будь-якій компанії-видобувачу самостійно експортувати газ, а зобов'язує її лише продавати "Газпрому". Тому українському споживачеві все одно доведеться мати справу з "Газпромом", який самостійно визначатиме і ціну закупівлі газу у видобувача, й ціну, за якою продаватимуть Україні.

Утім, українські урядовці поки що не насмілюються так відверто говорити про плани внести ГТС до спільного підприємства. Так, директор Департаменту газової, нафтової та нафтопереробної промисловості Мінпаливенерго Костянтин Бородін розповідає, що у його відомстві хочуть розпочати співробітництво між "Нафтогазом" та "Газпромом" з малого.

"Наразі створення СП обговорюється в контексті, зокрема, розробки нафтогазоносної площі Палласа на Прикерченській ділянці шельфу Чорного моря, яка розташована як на території Росії, так і на території України. Згідно з міжнародними конвенціями, жодна сторона не може розробляти це родовище самостійно", - зауважив він.

Передачу ГТС на баланс СП чиновник називає лише теоретично можливою. А віце-прем'єр Сергій Тігіпко взагалі заприсягнувся, що рішення про об'єднання активів з Росією може бути прийнято тільки після консультацій з європейськими партнерами.

Тим і будемо тішитись.

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!