«До кризи інвестори часто закривали очі на відсутність у компаній аудиту за МСФЗ і непрозору структуру власності. Україна була дуже популярна серед іноземних інвесторів, багато з них були готові вкладати в наші підприємства, не пред'являючи до них високих вимог», - розповідає директор інвестиційно-банківського департаменту ІК Dragon Capital Максим Нефьодов.
Деякі іноземні інвестори, які встигли розпродати українські активи ще в 2007 - початку 2008-го, заробили сотні відсотків прибутку. Але серед інвесторів чимало й тих, хто втратив капітал на нашому ринку, причому не тільки через девальвацію гривні. Наприклад, фонду прямих інвестицій The Ukraine Opportunity Trust (UKRO) минулого року довелося списати інвестиції в «Союз-Віктан» (початковий обсяг вкладень $ 7,5 млн.) і Родовід Банк ($ 4,63 млн.), уцінити до номіналу папери Надра Банку (з $5470 тисяч до $0,16 млн.).
І все ж таки іноземні інвестиції та кредити сьогодні фактично єдине істотне джерело капіталу для українських компаній. Про плани вийти на IPO з початку 2010 року заявили близько десятка підприємств, серед яких: цукровий союз «Укррос», Галнафтогаз, група «Авангард», холдинг «Агротон», Український Медіа Холдинг. Більшість вітчизняних підприємств готуються до IPO у 2011 році. Але є і компанії, які планують випуск акцій на закордонній біржі 2010-го. Наприклад, група компаній «Авангард» - український виробник яєць і продукції з них - вийшла на IPO на Лондонській фондовій біржі в травні цього року. До IPO було запропоновано 20% акціонерного капіталу компанії, капіталізація підприємства склала $937,5 млн.
Примітно, що до IPO у 2010-му в основному готуються агропромислові компанії. Виробники цукру «Дакор» і «Ленд Вест» нещодавно навіть об'єдналися і планують провести розміщення акцій на Варшавській фондовій біржі. Зараз іноземні інвестори цікавляться саме цією галуззю української економіки: вважається, що аграрна промисловість в Україні - один із найперспективніших секторів. І поки вибір для портфельних інвестицій у наших агропідприємств невеликий: на Варшавській фондовій біржі котируються папери Астарти та Кернел, на альтернативному майданчику Лондонської фондової біржі - акції компанії «Укрпродукт Груп».
Утім, компаній, що відклали IPO до кращих часів, значно більше, ніж підприємств, готових розміститися вже в 2010-2011 рр. Українська алкогольна компанія «Олімп» відклала розміщення, яке було заплановано на 2011 рік. За словами генерального директора компанії Юлії Самойлової, в умовах кризи було вирішено не витрачати кошти на підготовку до IPO, а спрямувати їх на розвиток виробництва.
По-перше, емітентам та інвесторам доводиться враховувати кон'юнктуру світового ринку: на перший погляд, криза закінчується, але в будь-який момент на фінансових ринках можуть виникнути чергові катаклізми. Для української компанії, яка готується до IPO, це загрожує втратою капіталізації: сума розміщення може виявитися нижчою, ніж запланована.
По-друге, надрукувати єврооблігації або провести приватне розміщення акцій простіше і дешевше, ніж вийти на IPO: підготовка до розміщення бондів або до приватного розміщення для більш-менш прозорої компанії може тривати три-чотири місяці. Для підготовка до IPO потрібно, як мінімум, півроку, і обійдеться це дорожче.
По-третє, в Україні не так багато компаній, готових до публічності: після проведення IPO топ-менеджменту підприємства доведеться регулярно підтримувати зв'язок з інвесторами і намагатися уникати появи в пресі негативних новин.
Основними майданчиками для розміщення акцій українських компаній у найближчі кілька років стануть Варшавська фондова біржа (WSE), альтернативний та основний майданчики Лондонської фондової біржі (AIM LSE і LSE), Франкфуртська біржа (FWB). Можливо, агропромислові компанії зацікавляться розміщенням на шведській біржі OMX: майданчик спеціалізується на розміщенні акцій агропідприємств.
Варшавська біржа, з якою підписали угоди про співробітництво два українських інвестбанки (BG Capital і «Сократ»), розрахована на невеликі розміщення - до $100 млн. Втім, витрати на підготовку до IPO як на WSE, так і на більших біржах практично однакові. Вимоги біржі до розкриття інформації емітентів досить високі і нічим не відрізняються від вимог, наприклад, Лондонській біржі. Це означає, що перед розміщенням на майданчику емітенту доведеться пройти аудит відповідно до МСФЗ за останні три роки і привести свою юридичну структуру в порядок, одночасно відмовившись від непрофільних активів.
[page]
Примітно, що розцінки на послуги інвестиційних банків, які займаються організацією виходу компаній на IPO, аудиторських компаній і юристів залишилися на колишньому рівні порівняно з докризовими тарифами, а у деяких структур навіть зросли. У середньому IPO обійдеться емітенту від 2% до 7% суми розміщення. Чим більше IPO, тим менший відсоток отриманої від розміщення суми доведеться витратити компанії на консультантів. За словами власника компанії «Авангард» Олега Бахматюка, йому довелося виплатити консультантам (інвестбанкірам, аудиторам та ін.) 5% від суми розміщення.
Приватна справа
Перш ніж заявляти про плани вийти на IPO, бізнесменам рекомендується за допомогою професіоналів оцінити поточну капіталізацію компанії і підрахувати, з яким пакетом акцій вони готові розлучитися. Продати на біржі 6% цінних паперів за $10 млн. уже не вдасться, хоча ще два роки тому це було цілком реально. Сьогодні інвестори на іноземних фондових майданчиках готові вкладати тільки у високоліквідні акції, а для забезпечення високої ліквідності емітенту доведеться виставити на торги досить великий пакет своїх акцій (від 10%). «Крім того, інвестори зацікавлені у великих розміщеннях - на суму від $50-70 млн. На тій же LSE, приміром, компанії розміщують, як мінімум, $200 млн.», - зазначає Максим Нефьодов.
Тому, якщо компанія невелика і їй потрібна невелика сума інвестицій (до $50 млн.), краще провести приватне розміщення: продати акції невеликій групі закордонних інвестиційних фондів. Як правило, у такому пулі беруть участь до десяти інвесторів і всі вони досить добре знайомі з українськими реаліями, оскільки інвестували вже не в одну вітчизняну компанію.
Інший варіант - продати акції фонду прямих інвестицій (private equity fund). Але й у цьому випадку продати всього 10% акцій буде досить проблематично, доведеться розлучитися, як мінімум, із 25%. А деякі фонди можуть зажадати навіть контрольний пакет (таку вимогу до об'єктів інвестицій висуває, наприклад, керуюча компанія Advent Interna-tional).
Наприкінці минулого року інвесткомпанія «ТЕКТ» запустила private equity фонд для купівлі вітчизняних активів, причому вкладниками фонду виступили переважно українські інвестори. Однак знайти відповідні для інвестицій компанії виявилося не так просто. «Ми залучаємо кошти інвесторів під конкретні проекти. Поки що таких проектів знайшлося тільки на 250 млн. грн., хоча заявлена сума фонду - 500 млн. грн.», - зазначає генеральний директор ГК «ТЕКТ» Олексій Сухоруков. Як не дивно, навіть під час криз, коли ринкова вартість більшості компаній різко зменшилась і багато підприємств мають серйозні проблеми з ліквідністю і погашенням боргів, бізнесмени часто вимагають від інвесторів непомірно високі ціни за свої активи.
Зараз зробити інвестиції в українські компанії планують більше десяти фондів прямих інвестицій, серед яких Advent International, SigmaBleyzer, Euroventures, Icon Private Equity, P & S Group, «Діалог Плюс». Вимоги фондів до вітчизняних структур стандартні: компанія - один із лідерів ринку у своєму сегменті, має досить стабільні грошові потоки (хоча й може бути перевантажена борговими зобов'язаннями), попит на продукцію компанії постійний. Переважно до таких компаній належать підприємства FMCG-сектора - на такі активи попит з боку фондів досить високий.
Головна мета фондів - розвиток компанії і перепродаж її з прибутком через п'ять-сім років стратегічному інвесторові або співвласнику підприємства. За це бізнесмен має бути готовий до того, що через певний проміжок часу йому доведеться або повністю продати активи, або самостійно викупити пакет акцій у фонду, причому за досить високою ціною (прийнятна для фондів прибутковість від інвестицій - 25% річних).
За позику віддяка
Першопрохідником на ринку євробондів під час кризи є Укрексімбанк. Попит на папери з боку інвесторів майже в дев'ять разів перевищив пропозицію при досить великому обсязі емісії - $500 млн. У результаті Укрексімбанку вдалося знизити купонний дохід з первинних 8,5% річних до 8,375%. Після розміщення вартість паперів Укрексімбанку відразу зросла.
Втім, євробонди Укрексімбанку в усі часи користувалися попитом серед інвесторів: фінустанова належить державі, обслуговує корпоративний сегмент і держструктури, ризик дефолту емітента невисокий. Та й свої борги Укрексімбанк завжди погашав справно.
Після Держбанку квітня 2010-го на міжнародний борговий ринок вийшов енергохолдинг ДПЕК: компанія розмістила п'ятирічні єврооблігації на суму $500 млн. з фіксованою купонною ставкою 9,5% річних. Попит перевищив пропозицію в 1,5 рази.
Про свої наміри вийти на міжнародні боргові ринки вже заявили кілька інших українських компаній. Серед них Метінвест (компанія вже почала переговори з інвесторами), ПриватБанк, Мегабанк і банк «Південний». Випуск євробондів на суму $1,3 млрд. запланував і український Мінфін.
[page]
Попит з боку іноземних інвесторів на українські боргові папери є. Вітчизняні євробонди цікаві тим, що ставка прибутковості за ними вища, ніж на Заході (для більшості українських компаній - мінімум 8,5% річних).
Єврооблігації в основному доступні великим українським компаніям з позитивною кредитною історією. «Зараз інтерес інвесторів зосереджений на великих і високоякісних емітентах, - зазначає аналітик ІК Phoenix Capital Дмитро Бородай. - Компанія-емітент боргових паперів має посідати визначні позиції на місцевому ринку, мати хорошу кредитну історію, структуру бізнесу, зрозумілу іноземному інвестору». До речі, перевагу інвестори зараз віддають експортерам - у таких компаній нижчий ризик дефолту за єврооблігаціями, ніж у підприємств, які одержують виручку у гривні.
Кредити є, але мало
Українські банки лише розпочинають відновлювати кредитування корпоративного сектора і поки що обережні на цьому ринку, надаючи позики в основному своїм постійним клієнтам.
Восени минулого року банкіри відновили овердрафти, а в лютому-березні 2010-го почали видавати заставні мікрокредити, автокредити, позики на купівлю нерухомості та обладнання, а також кредити на поповнення оборотних коштів. Виділяють банки кошти і на підтримку сільськогосподарських підприємств (агрокредити). За даними Простобанк Консалтингу, на початку травня кредитні програми для бізнесу були у 17 українських банків з 180 діючих.
Середні ставки по гривневих кредитах для юридичних осіб, як і раніше, досить високі - близько 26,5-27% річних. Найдорожчі кредити - кредити юрособам на купівлю нового або б/в автотранспорту - 27,62% річних (тут і далі дані на 04.05.2010). Позики на купівлю нерухомості та обладнання обійдуться трохи дешевше - 27,49% річних, кредити на поповнення оборотних коштів - у 26,23% річних. Найдешевші - мікрокредити - 25,55% річних.
Доларові позики дешевші - в середньому до 20% річних. Щоправда, отримати їх можуть далеко не всі: привернути кредит в інвалюті може лише підприємство, яке отримує валютну виручку.
Втім, відновлення валютного кредитування в Україні не за горами: за словами голови правління ВТБ Банку Вадима Пушкарьова, розблокування валютного кредитування було одним із побажань банкірів, висловлених на зустрічі з першим віце-прем'єром Андрієм Клюєвим у середині квітня. Причому Кабмін це прохання офіційно підтримав.
Високі ставки - не єдина перешкода для отримання кредиту. Банки дуже вибірково підходять до нових позичальникам, ретельно оцінюють їх фінансовий стан і ризики, пов'язані з кредитуванням. При цьому для того, щоб отримати кредит, доведеться перевести частину грошових потоків у банк - така умова більшості фінструктур.
Є у банків і галузеві переваги. За словами банкірів, найменш ризикова категорія позичальників - держкомпанії. Втім, їх кредитування не зупинялося навіть у розпал кризи. Пріоритетними для банків є і ті галузі, які найменшою мірою постраждали від кризи чи швидше інших відновлюються. Найбільші шанси на отримання позики мають компанії харчового та агропромислового секторів. Найменше фінансисти схильні довіряти девелоперам, ритейлерам, автодилерам і різним фінансовим компаніям, яким криза завдала найбільше шкоди.
До кризи банки іноді кредитували компанії без застав або під заставу якихось неліквідних товарів, а іноді навіть майбутніх грошових потоків. Тепер без ліквідної застави ніяк. Причому застава в більшості випадків оцінюється в половину її ринкової вартості, тоді як до кризи зараховували до 100% вартості. Найохочіше фінустанови видають кредити під заставу державних цінних паперів, депозитів і гарантій найбільших банків (у тому числі державних). Рідше згодні брати під заставу нерухомість і обладнання або цілісні комплекси. У рідкісних випадках банки кредитують під заставу сировини, готової продукції або складських запасів.
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі