70% топ-менеджерів, досягши вищих сходинок в ієрархії компанії, роблять спроби стартапу - так стверджують хедхантери. «Два джерела існування все-таки краще, ніж один», - міркують деякі наймані менеджери. Коли людина керує багатомільйонним бізнесом, у неї формуються колосальні зв'язки, й безглуздо з ними нічого не робити.
«Створення свого проекту - спроба докласти знання, досвід, можливості, інформацію, яка величезною рікою тече через менеджмент компаній. Розумна людина не може цим не скористатися», - вважає банкір Ігор Францкевич. Криза підштовхнула управлінців, які усвідомили непевність свого становища, до створення запасних аеродромів. «Крім того, топ-менеджера може пригнічувати статус« найманця ». Якою б не була зарплата й бонус, однаково це лише частина того, що ти приносиш компанії, решту забирають акціонери. Управлінець же, якщо він успішний, має амбіції реалізувати себе для себе, а не для когось іще», - упевнений топ-менеджер однієї з міжнародних компаній.
У результаті торік на такі експерименти зважилися навіть ті, хто раніше й не думав про власний бізнес або партнерство в інших фірмах. Одними з найпопулярніших напрямків для інвестування стали торгівля й інтернет-проекти. Втім, власники компаній не в захваті від подібних починань, і менеджерам доводиться ретельно приховувати свої успіхи й невдачі на підприємницькому терені.
Друге я
Будь-який менеджер, отримуючи достатній дохід, думатиме, куди вкласти зароблені гроші. Бізнеспроект - це така ж інвестиція, як цінні папери, нерухомість або банківський депозит. Тільки ризики в ній значно вищі. Гроші важко заробити, ще складніше зберегти, але якщо знати, як їх примножити - час починати свою справу. «Коли ви досягаєте чогось у бізнесі, у вас з'являється досвід, інтуїція й ви можете оцінити, наскільки цікавий проект. Якщо є гроші, все, що потрібно, - це ідея. Але директори вже не працюватимуть руками. Їхні проекти - не пожирачі часу, а всього лише місце, куди вони вкладають кошти», - стверджує генеральний директор компанії United Consultants Ян Вілюха.
Часто топ-менеджери реалізують особисті бізнес-ідеї, які взагалі не перетинаються з їхньою основною професією. За словами керуючого партнера компанії RosExpert Ігоря Шехтермана, часто це проекти, пов'язані з хобі. Нерідко управлінці інвестують у фірми своїх родичів і дружин. «Життя багатогранне. Ось вам і мотивація почати паралельний бізнес», - пояснює співвласник компанії «Гейнсфорт» Сергій Лесик. Зазвичай, реалізовуючи власний проект, топ-менеджер втілює свою мрію, перевіряє себе та свої ідеї на життєздатність. Одні управлінці затівають справу, яку бачать у майбутньому сімейним підприємством, інші шукають у таких проектах віддушину. Для частини топ-менеджерів паралельний бізнес стає додатковим джерелом доходу.
Деякі проекти народжуються як відгалуження від бізнесу компанії й живляться за її рахунок. Хоча доступ до інсайдерської інформації призводить до конфлікту інтересів, утриматися від спокуси використовувати ресурс свого роботодавця часом буває нелегко. Так генеральний директор однієї з роздрібних мереж відкрив на території магазинів мережу газетних кіосків. І умови оренди для нього були, природно, м'якшими, ніж для звичайних орендарів. Перебуваючи головою правління Родовід Банку, Денис Горбуненко купив маловідому КУА «Спарта» для розвитку власного бізнесу. У компанії розраховували, що це дозволить їй продавати сертифікати фондів через мережу відділень банку. До речі, говорили й про те, що на момент виходу менеджера з Родовід Банку (Денис Горбуненко залишив свою посаду в лютому 2009 року) в нього були інтереси в будівельному та інвестиційному бізнесі.
[page]
Взагалі серед банкірів розвиток власних бізнес-проектів - досить поширене явище, визнає Ігор Францкевич. Наприклад, у Андрія Рожка, екс-голови правління Ерсте Банку, нібито є працюючий бізнес із виробництва і збуту дитячого харчування «Рум'яні щічки». Окремі фінструктури заохочують подібне підприємництво. Принаймні, так кажуть, наприклад, про ПриватБанк. У фінустанові навіть середній менеджерський склад розвиває власні стартапи. Водночас у банках із іноземним капіталом подібні витівки реалізувати значно складніше. Їх відстежують не лише в місцевій структурі, але й у наглядових органах міжнародних груп. Ігор Францкевич також ініціював ряд бізнес-проектів. Щоправда, екс-банкір запевняє, що всі вони стартували поза банківською кар'єрою.
«Раніше не було на це часу, та я й не ставив перед собою такого завдання. З погляду розміщення своїх заощаджень брав участь у простіших речах», - розповідає він. Про нинішні бізнес-проекти екс-банкір теж скромно замовчує.
В інвестиційному банкінгу з паралельних проектів менеджерів виростали нові гравці. Від компаній відбруньковувалися команди, забирали із собою частину клієнтів. «Це зараз мало не єдиний спосіб появи новачків на ринку», - коментує ситуацію співробітник однієї з інвесткомпаній. Втім, ситуація все-таки може змінитися. Все більше українських співробітників ІК прагнуть отримати сертифікати саморегульованих організацій, зокрема CFA. А в таких інституціях діють кодекси етики, в яких забороняється використання ресурсів компанії, її клієнтської бази у власних цілях. Кодекс допускає співпрацю менеджера лише з тим клієнтом, від якого компанія з якихось причин відмовилася. Займатися проектом фахівець може лише в неробочий час.
Малий золотник, але дорогий
«Частіше топи зважуються на відносно невеликий бізнес. Наприклад, маркетинг-директор однієї великої девелоперської корпорації запустив мобільну кав'ярню», - розповідає проект-менеджер компанії Ward Howell Роман Бондар. Водночас, наприклад, бізнес-ангельським фінансуванням, яке потребує інвестицій від $100 тис., займаються одиниці. Таким шляхом має намір піти Максим Куземченко, вкладаючи кошти у венчурні стартапи. Раніше він керував нерудними активами Олександра Ярославського, а зараз займає посаду генерального директора торгового дому Тихвинського вагонобудівного заводу.
Розмір паралельного бізнесу визначається в першу чергу доходом управлінця та розміром його заощаджень. Коли людина інвестує в якийсь бізнес, вона розуміє, що інвестиції можуть бути втрачені: у стартапів висока смертність на етапі від року до трьох років. «Відповідно поточний рівень доходу управлінця має бути на тому рівні, який дозволяє відщипнути шматочок і забути про нього назавжди. Якщо топ-менеджер готовий інвестувати $200-300 тис. (а саме такими сумами готові ризикувати, наприклад, російські управлінці) - значить, його заробіток, найімовірніше, досягає мільйона доларів на рік», - пояснює Роман Бондар.
В Україні таких високооплачуваних фахівців мало. Звідси й розміри стартапів - «кухонних» бізнесів, пов'язаних із низькою витратною складовою. Менеджери, які заробляють $200-250 тис. на рік (до речі, навіть такі зарплати в Україні готові платити небагато компаній), у бізнес вкладуть не більше $10-30 тис. Вітчизняні управлінці, як і раніше, працюють переважно на свої поточні потреби: купують дачі, машини, квартири, причому, як правило, в борг, який до того ж потрібно обслуговувати. Частково цим обумовлена відсутність великих проектів у топів. Але є й інша причина. «Подібні проекти - частіше захоплення, ніж бізнес. І якщо вимірювати їх успіх грошима, то ці проекти, швидше за все, невдалі. Але ж і створювалися вони не для заробляння грошей», - зазначає Сергій Лесик.
Велика таємниця
Управлінці, як правило, приховують свої ділові інтереси. Ставлення власників компаній до таких починань найманих менеджерів переважно негативне. Будь-який бізнес-проект ставить під сумнів корпоративність управлінця. «Крім того, роботодавець втрачає контроль над управлінцем, адже гроші - це головний важіль впливу. І якщо в найманого менеджера є свій бізнес, то цей важіль не буде настільки ефективним», - зазначає Ян Вілюха.
[page]
Так чи інакше, а паралельний бізнес відволікає головний ресурс спеціаліста - його час, особливо в тих випадках, коли топ-менеджер - акціонер, який активно бере участь в управлінні. Але ж платить роботодавець саме за безроздільне володіння увагою найманого фахівця.
«Як казав один із моїх роботодавців:« Хочу, щоб ваші голови залишалися порожніми від усіх клопотів для мого бізнесу».
«Голова управлінця має бути зайнята банком і банківським бізнесом, а не, наприклад, проблемами з податковою, яка прийшла у його власну компанію», - вважає Ігор Францкевич. Проект не повинен знижувати ефективність співробітника і входити у протиріччя з інтересами компанії. Деякі структури не лише не вітають, але й забороняють найманому менеджеру бути акціонером чи інвестором у будь-якому бізнесі, що обумовлюється в контракті. У кращому разі йому для участі в проекті буде потрібна згода акціонера чи ради директорів. «Якщо корпоративна культура не сприймає будь-якої паралельної діяльності управлінців, то ніхто не ризикуватиме своєю «великою» кар'єрою заради невеликого бізнесу», - визнає Ігор Шехтерман.
«Я не чув, щоб керівники вищої ланки великих промислових холдингів (СКМ, Інтерпайп чи VS Energy) або міжнародних компаній займалися веденням власного бізнесу», - підтверджує Роман Бондар. Як правило, будь-які починання топ-менеджерів швидко відстежуються службою безпеки.
Конфлікт інтересів - ось що непокоїть роботодавців. Якщо бізнеси розведені географічно або секторально, то можна припустити існування паралельного проекту в менеджера. Але коли бізнес у одній і тій же країні, в одному й тому ж сегменті - це створює ґрунт для зловживань. Справді, приховувати свої інвестиції менеджера може змусити і природа капіталу, який вкладається у бізнес.
«Адже є сфери, де відкати - норма: у ритейлі, нерухомості, телекомунікаціях. Певна річ, що гроші, отримані таким чином, управлінці намагаються не світити. Адже у власника можуть виникнути логічні питання до менеджера, який вкладає у свій проект $200 тис., заробляючи в компанії $250 тис., - каже Роман Бондар. - Це основна причина, яка змушує людей приховувати власні бізнеси та не афішувати свої ділові інтереси й досягнення».
Проте власники не завжди категоричні. У західних компаніях топ-менеджерів запрошують у ради директорів неконкуруючих компаній для консультування бізнесу. Так топ-менеджер отримує підтвердження статусу спеціаліста й іще одне джерело доходу. Що цінніший управлінець, то більших винятків для себе він може добитися. Наприклад, голова міжнародного банку Barclay Хансйорг Рудольф п'ять років тому відкрив в Україні інвестиційний бутик, який займався дрібними угодами з компаніями, капіталізація яких не перевищувала $30 млн. У Barclay не було власного бізнесу в Україні, тому він і дав згоду топу брати участь у цьому проекті.
«Можливість розпочати свій бізнес залежить від багатьох нюансів. Великі банки часто не хочуть ризикувати, займаючись проектом, який може провалитися й завдати удару по іміджу. Тому вони й погоджуються на те, щоб їхній управлінець зайнявся таким бізнесом. Якщо проект виявиться успішним, то банк згодом може його викупити», - пояснює Сергій Лесик. Ще один яскравий приклад лояльності власників - Григорій Гуртовий, який, будучи генеральним директором інвестиційної компанії «Ренесанс Капітал», є одним із акціонерів АероСвіту.
У будь-якому разі свої паралельні ініціативи управлінці мають обговорювати з акціонерами. «Коли мене запросили у компанію «Фокстрот», я відразу попередив власників, що в мене є бізнес у сфері нерухомості. Він ніяк не перетинався з бізнесом роботодавця й не відбирав у мене часу, а тому проблем не виникло», - згадує колишній фінансовий директор Групи компаній «Фокстрот» Володимир Шульмейстер.
І все-таки рано чи пізно настає момент, коли поєднувати основну роботу та свій бізнес не лише незручно, але навіть непристойно. «Якщо менеджер успішний - значить, і його проект приречений на успіх. І тут доводиться обирати, який проект робити успішним - місце роботи чи свій бізнес. Не можна бути успішним навпіл», - визнає менеджер однієї з міжнародних корпорацій.
Якщо б Ви були топменеджером, в якій бізнес Ви б вклали гроші?
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі