Засекречені ліквідатори ЧАЕС: ми були гарматним м'ясом

З 600 тис. ліквідаторів аварії на Чорнобильській електростанції більшість були військовими, яких "примусово-добровільно" привозили до зони виконувати чорну роботу.

У перші дні після катастрофи в Чорнобилі працював 731 окремий батальйон спеціального захисту (ОБСЗ), про існування якого не залишилося практично жодних документів.

Ця група довгий час була засекречена. Тільки кілька років тому уряд України визнав сам факт існування "батальйону смертників".

"Батальйон смертників"

"Вночі, на 29 число, постукали в гуртожиток, сказали: паспорт, військовий квиток і вниз. Загребли без мила, без рушника, хто в чому був, у тому й забрали", - розповів tochka.net ліквідатор із 731 батальйону Анатолій Славинський.

"Батальйон створювався в терміновому порядку. Прийшла депеша, як нам пояснили, з Москви. Людей забирали з дому в партизани невідомо куди і невідомо навіщо. Весь цей час рідні не знали, куди ми поділися", - згадує його колега Віктор Павленко.

Тієї ночі 350 призовників у віці близько 25 років відправили в полк цивільної оборони на Севастопольській площі в Києві, там переодягнули і, все ще нічого не повідомляючи, повантажили в автобуси. При цьому весь захист ліквідаторів складався з військової форми, пілотки і чобіт.

Багато хто здогадався, що везуть до Чорнобиля, згадує Славинський. Однак ніхто не знав ні про радіацію, ні навіть про характер аварії. Вважали, на АЕС просто пожежа.

Працювали по 16 годин

Вже вранці 29 квітня військові приступили до роботи - у полі вантажили на гелікоптери мішки з піском, свинцевими чушками та доломітовим порошком. Цей вантаж гелікоптери скидали у реактор, який вибухнув.

Працювали по 16 годин, з раннього ранку до пізнього вечора.

"Жили в наметах. Вдень було тепло, як зараз, а ночі були дуже холодними. Вранці підйом, швидко поїли - і на вертолітні майданчики, метрів 500 від табору. Обідали поспіхом, під час перекурів. Годині о шостій-пів на сьому вечеряли, знову робота, і тільки після 23:00 поверталися до табору втомлені й одягненими падали на ліжко, щоб вранці знову піднятися", - розповідає Павленко.

"Їжа була огидною. Я служив на флоті, але такого я ніколи не їв. Воду привозили машини, які поливають вулиці", - говорить Славинський.

Дозиметр зашкалював

Ніхто не дбав про те, щоб поміняти наскрізь просочений радіацією одяг, який ліквідатори не знімали навіть вночі. Перший раз батальйон помили лише через півтора тижня, 7 травня. Тоді ж військових переодягли. Та й то, як згадує Павленко, нових чобіт вистачило лише на півбатальона.

"Видали одразу "олівці" для вимірювання доз радіації. Розрахований дозиметр на 31 рентген, але на третій день він зашкалив, і ми більше нічого не міряли", - розповідає Павленко.

Повернувшись до Києва, ліквідатори виявили, що значно схудли. Два тижні не могли голитися через сильне подразнення шкіри.

"Було відчуття, що зубів взагалі немає. На обличчях - коричнево-бузкова засмага. Але все з'явилося через чотири роки - запаморочення, головний біль, тиск, проблеми з пам'яттю. Зараз я інвалід ІІ групи. Але я оптиміст, спокійно до цього ставлюся, не скиглю", - каже Славинський.

З 360 осіб першого призову в живих залишилося менше 100. Такий самий відсоток загинув і з другого призову.

Ніхто не чекав, що люди виживуть

Офіційно 731-го батальйону не існувало взагалі. Про військових, які пробули 18 днів в епіцентрі Чорнобильської катастрофи, не залишилося жодних документів, окрім мізерних записів у військових квитках, що їх довелося здати, та кількох позначок в архівах.

"Нам всім написали у військових квитках: 25 рентген по 10 число. А ще п'ять днів залишилися, наче ми були на курорті. У довідках з архівів записи"Завантаження мішкотари, місто Чорнобиль", 29 квітня - 3 травня, а далі жодної інформації", - говорить Славинський.

Чому ці ліквідатори ЧАЕС були засекреченими, залишається здогадуватись.

"Я так розумію, що зробили з нас гарматне м'ясо", - говорить Віктор Павленко. "Просто ніхто не очікував, що люди виживуть", - упевнений Анатолій Славинський.

Зараз ліквідатори з 731-го батальйону отримують від 1,5-3 тис. грн. пенсії, залежно від того, як пощастило з судовими процесами. Як правило, до 2 тис. грн. йде на лікування.

"За законом ми повинні отримувати 6, 8, 10 мінімальних пенсій, залежно від ступеня інвалідності, але наші справи знаходяться в судах по два-три роки. Моя справа там з 2009 року, і я недавно дзвонив і дізнавався, що її навіть не зареєстровано", - розповів Павленко.

20 квітня засекречені ліквідатори провели пікет біля стін Кабміну. Уряд пообіцяв створити робочу групу для вирішення їхніх проблем, але чорнобильці налаштовані скептично - безрезультатні пікети і обіцянки повторюются вже не перший рік.

Раніше Президент Віктор Янукович назвав фінансування чорнобильців непосильним тягарем для бюджету.

Нагадаємо, що 26 квітня виповнюється чверть століття з дня Чорнобильської катастрофи. Читайте все про Чорнобиль в спецтемі tochka.net "25 років Чорнобиля".

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!