Серед усіх українських міст відхід з життя актриси Людмили Гученко напевно найбільш важко переживають у Харкові.
На похорон Гурченко, який відбувся 2 квітня в Москві, від Харкова поїхав Михайло Пилипчук, голова Ради почесних громадян міста та особистий друг актриси.
Тим часом у Харкові збираються повернутися до ідеї встановлення пам'ятника актрисі, несуть квіти в її рідну гімназію № 6 і згадують про її затяжний конфлікт з Харковом і харків'янами.
У школі відкрили куточок Гурченко
До гімназії № 6, де навчалася акторка, в останні дні приходили вчителі, які пам'ятають Людмилу-школярку, її однокласники, повідомила tochka.net заступник директора гімназії Галина Балова.
У пам'ять про ученицю в школі оформили своєрідний куточок.
А взагалі "віртуальний образ" Гурченко присутній тут вже кілька років.
У класі, де колись стояла парта Людмили, сьогодні кабінет інформатики і на екрані одного з комп'ютерів тут завжди можна побачити фотографії Гурченко.
Галина Балова каже, що Гурченко заходила в школу під час кожного приїзду до Харкова.
Але щоб уникнути зайвої цікавості, з'являлася не тоді, коли подивитися на неї збирається натовп, а на день або годину раніше, ніби на конспіративну явку.
Дитинство у комуналці
Людмила Гурченко народилася 12 листопада 1935 р. в сім'ї Марка Гурченко та Олени Симонової, які працювали в обласному Палаці піонерів. Мама - масовиком, а тато - баяністом.
Перші роки дитинства Гурченко провела в будинку №17 по Мордвіновському провулку, тепер це провулок Кравцова.
У 1944 році сім'я отримала квартиру по вулиці Клочковській, 38. Це був двоповерховий будинок дореволюційної будови - класична комуналка. Деякий час тому будинок знесли - нині там автозаправка.
Сорок років розлуки з Харковом
У 1953 році Гурченко відправилася підкорювати Московський інститут театрального мистецтва. "Вибитися в люди" з провінції їй допомогли впевненість у собі та підтримка батьків.
Примітно, що в кінці 1950-х Гурченко посварили з харків'янами - в місті влаштували публічне засудження земляки, яку підозрювали в отриманні додаткових, "лівих" грошей за концерти.
Харків'яни писали їй гнівні листи, а хтось із харківських журналістів навіть назвав її "вискочкою з Клочківської".
І під час складного періоду в житті Гурченко, коли її не знімали в кіно, Харків не виявляв до неї ніякого інтересу.
10-річна відлига
Гурченко тріумфально повернулася до Харкова 23 серпня 1996 року, коли відзначали День міста та День визволення на запрошення тодішнього мера Євгена Кушнарьова.
У залі театру ім. Шевченка навпроти її рідної школи її зустрічали оваціями.
Через три роки вона отримала звання Почесного громадянина Харкова, про що окремо згадувала в своїй автобіографії.
З тих пір Гурченко бувала в рідному місті майже щорічно. На концерті в День міста-2002 вона виконала гімн Харкова. У 2003-му Людмила Гурченко зіграла роль у серіалі "УВС", який знімали тут же. У 2004-му Гурченко в Харківському оперному театрі на фестивалі "Світ книги" презентувала свою книгу "Люся, стоп!".
24 серпня 2010 р. на площі Свободи вони співала і танцювала на святкуванні Дня міста. Це був її останній виступ перед харків'янами, але не останній візит до рідного міста.
В останній раз Гурченко приїжджала до Харкова 30 жовтня 2010 на зйомки фільму про себе.
"Ми з нею ходили по місцях її дитинства. Адже Харків - єдине місце, яке змушувало її згадати молодість, відчути ностальгію. Того разу вона вперше спустилася до харківського метро! І прокотилася в кабіні машиніста. Гурченко була в захваті", - розповів журналістам близький друг актриси, екс-мер Харкова Михайло Пилипчук.
У 2010 році городяни визнали Людмилу Гурченко найвидатнішою землячкою за всю історію Харкова - за результатами соціологічного опитування за неї проголосувала майже третина харків'ян.
Скандальний пам'ятник
У 2005 році на 70-річний ювілей Людмили Гурченко у Харкові планували встановити актрисі пам'ятник.
Над монументом працював скульптор Сейфаддін Гурбанов. За задумом автора, артистка повинна була постати тоненькою дівчиною, якою вона була в той час, коли співала "Пісеньку про п'ять хвилин".
Пам'ятник думали встановити на вулиці Сумській, біля будівлі Оперного театру, але проти цього виступили співробітники театру.
Через це стався дуже неприємний конфуз - Гурченко вже запросили на церемонію відкриття. Скульпторові довелося подзвонити актрисі й збрехати, що він просто не встиг закінчити роботу.
Була версія, що пам'ятник не сподобався самій Людмилі Гурченко і вона просила додати в монумент сумні ноти.
Історія з пам'ятником закінчилася досить різкою заявою Гурченко. "Я звертаюся до влади міста: не ставити мені ніяких пам'ятників- ні при житті, ні після. Моє рідне місто нехай залишиться в книжках", - заявила вона.
Тим часом, в Харкові вже висловлюються про нові варіанти розміщення пам'ятника.
Одні пропонують поставити його на вулиці Клочковській - недалеко від того місця, де артистка жила. Інші вважають кращим варіантом вул. Римарську. Причому, там для нього вже підшукали два хороших місця - біля входу в філармонію або біля гімназії № 6, де вчилася Гурченко.
Нагадаємо, в 2 квітня в Москві поховали Людмилу Гурченко. Церемонія прощання з акторкою закінчилася криками "браво!".
Раніше чоловік актриси Сергій Сенін попросив шанувальників дружини не влаштовувати масових дійств і попрощатися з актрисою тиші.
Людмилу Гурченко, яка померла 30 березня від серцевого нападу, поховали на Новодєвічьєм кладовищі.
Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!
Коментарі (56)
Как вы считаете, должен ли в Харькове появиться памятник Людмиле Гурченко, вопреки ее требованию не ставить ей здесь памятников?
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Відповідь: ДА ДОЛЖЕН.И ОБЯЗАТЕЛЬНО. НЕ ТАК МНОГО ЗНАМЕНИТЫХ ЛЮДЕЙ ИЗ ХАРЬКОВА И ИМИ НАДО ГОРДИТСЯ.
Как вы считаете, должен ли в Харькове появиться памятник Людмиле Гурченко, вопреки ее требованию не ставить ей здесь памятников?
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Відповідь: Надо помнить своих земляков!
Как вы считаете, должен ли в Харькове появиться памятник Людмиле Гурченко, вопреки ее требованию не ставить ей здесь памятников?
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Відповідь: Да,обязательно!!! Стыдно,что до сих пор этого не сделали!!!Гурченко - наша гордость!!! Выдержать многолетнюю опалу - и не сломиться! А затем и глупое поведение руководства родного города в решении вопроса установки памятника великой Актрисе!!! Как больно и мерзко !!!
Как вы считаете, должен ли в Харькове появиться памятник Людмиле Гурченко, вопреки ее требованию не ставить ей здесь памятников?
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Відповідь: Людмила не отказывалась от памятника,но в силу психологических настроений отказалась,я считаю что Людмилу Марковну необходимо увековечить Харькове,это история,которую должны знать наши дети и внуки.
Люди, вас просто спросили - ставить или не ставить памятник. Конечно нет, если персонаж памятника не желала этого. А национально озабоченные граждане могли бы не участвовать в обсуждении.
Прокоментувати Мені подобається (1 користувачу)Конечно последнее желание-Закон,но Я только ЗА !!!! Такую потрясающую личность обязательно необходимо увековечить на её Родине!
Прокоментувати Мені подобається (2 користувачам)Клятый Мацкаль....Особо одарённый умственно.А також була военна организация из советских военнопленных — Русской освободительной армии (РОА) під командуванням героя Росії,Андрія Андрійовича Вла́сова,командуючого 2-й ударної армії при совєтах.Невже і там всі були зрадниками.Ти думаєш,що всі були задоволені совєтской владою.Як могли люди так і боролися на той час з червонопузими.
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Что ты несёшь?
Прокоментувати Мені подобається (1 користувачу)Кто и когда называл Власова героем России?
Тот, кто сотрудничал с врагом - предатель, и только.
А те, кто пытал и расстреливал пленных - вообще шакалы!
ПРавильно кажеш Клятый Мацкаль,треба ставити памятники своїм героям,УПА і Бандері,борців за визволення України від німецьких і російських загарбників.Вже в кожному місті на заході України стоїть памятник нашим героям.Слава Україні.
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Дивизия СС "Галичина" прославилась по всей Европе в качестве полицаев и карателей.
Прокоментувати Мені подобається (2 користувачам)В единственном боевом столкновении с Красной Армией под Бродами дивизия была практически уничтожена. Из 14 тыс. "героїв" в живых осталось не более 3 тысяч.
Недобитые Иуды разбежались по лесам, и составили основу УПА.
До конца войны УПА снабжалась немцами, а потом их взяли на содержание американцы....
Нафіг треба того памятника.Зрештою хоче Харків тратити гроші з бюджету,то хай ставить за бюджет міста.Ставити треба своїм героям,а не російським.
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Сталин проводил украинизацию в УССР, те кто саботировали решение вождя, считались врагами народа. Вот бы сегодняшним националистам, опять Сталинские времена, то таким бы, как ЛОМ и я был бы гаплык.
Прокоментувати Мені подобається (2 користувачам)Таким образом, постепенно под давлением Сталина украинизация стала рассматриваться как проявление национализма против которого необходимо бороться. Эту борьбу стали вести местные партийные и государственные органы. Уже в начале 30-х годов начался процесс русификации.
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)Генеральный секретарь ЦК КП(б)У Л. Каганович с 1925 года, опираясь на поддержку Сталина, под видом борьбы с национализмом начинает притеснения авторитетных и неугодных ему партийных работников. Первым пострадал бывший нарком образования Шумский. В 1929 году была "разоблачена враждебная "Спілка визволення України", которая реально даже не существовала. ГПУ назвало ее руководителем академика Ефремова, а ее участниками известных украинских профессоров, писателей, учителей, служащих. Проведены были судебные дела "Украинского национального центра", "Блока украинских националистических партий", "Троцкистско-националистического блока". Обвинения, которые были выдвинуты, сводились к уже успевшей стать стандартной формулировке - "буржуазный национализм".
Прокоментувати Мені подобається (0 користувачу)