«Великдень» на радянському кораблі

Крім усього іншого, це офіційне свято для екіпажу. До святкування народ приходить змучений підготовкою: велике прибирання починається за тиждень до знаменної дати та закінчується лише напередодні. А ще святу передують усілякі перевірки, збори, наради й планірки. Стройовий огляд обов'язковий - бо куди ж без нього? У результаті ціль досягнута: народ геть замордований і нетерпляче чекає закінчення знущань.

День корабля настає з неминучістю, як крах імперіалізму або дембель. Екіпаж одягає парадну форму, готується святковий обід, піднімаються прапори розцвічування. Це такі різнобарвні прапорці, які натягають від щогли до носа та корми, це дуже красиве видовище.

Офіцери стежать, щоб матроси не напилися, і заздрять мічманам, у яких уже зранку блищать очі. У всіх піднесено-істеричний настрій. Атмосфера бринить від очікування обіду, одеколону й ароматних запахів м'яса та смаженої картоплі, що їх вентиляція розносить із камбуза по всьому кораблю.

Чергування по кораблю в такий день - справжнісінька каторга. Черговий і не мріє розділити дух загального свята. Він заручник обставин, швейцар, мажордом, хлопчик на побігеньках, держиморда, наглядач і розпорядник. Усі святкують, а він «за - усе - у відповіді», ізгой, вимушений абстинент тощо. І все це через синьо-біло-синю пов'язку «рцы» на рукаві, неодмінного атрибута чергового. Маленький клаптик тканини, а як псує настрій!

Випробуваний спосіб підняти настрій собі - це зіпсувати його іншим. Лейтенант Косточкін, секретар комітету комсомолу корабля, напружено працював над цим. Розкритикував вбрання матросів - не допомогло. Лейтенанта розпирало зсередини, як повітряну кульку, хотілося зробити щось таке, про що згодом пошкодуєш, проте гордо розказуватимеш друзям. Образив чергового по низах мічмана Куроєдова, навмисно обізвавши його Щуроєдовим - теж ноль емоцій. Кульку розпирало, вона вже перетворилася на атмосферний зонд.

І нарешті фортуна повернулася до нього ... Вважатимемо, що не так важливо, яким саме місцем. На той час здавалося, що потрібним. Гострим черговим поглядом лейтенант вгледів замполіта, який наближався до трапа!

Той повернувся із чергової відпустки та йшов на рідний корабель. Але оскільки відпустка була за два роки, аж дев'яносто діб, про день народження корабля якось не згадувалося. Лейтенант цю безпам'ятність, розслабленість і незахищеність свого прямого начальника миттю відчув.

На душі замполіта радісно щеміло від вигляду бухти, знайомих стрімких силуетів есмінців і сторожових кораблів, жовтенького будинку штабу та біло-розміченого асфальту причальної стінки. Радувало все: крики чайок, скупе камчатське сонечко, чисте блакитне небо, запах моря, скрип швартовів, що труться об кнехти.

Здавалося б, ніщо не передвіщало лиха, яке невблаганно наближалося по юту, притисши «лапу до вуха», віддаючи військову честь, вітаючи начальство. Лихо носило лейтенантські погони і зовсім не викликало побоювання, навпаки, його вигляд підсилював почуття повернення додому.

Легко вибігши по трапу, замполіт віддав вітання військово-морському прапору, потис руку черговому по кораблю, відмахнувшись від офіційного рапорту, і благодушно-розслаблено запитав:

- А чому тільки в нас прапори розцвічування підняті?

Оце везіння! - подумав лейтенант і впевнено відповів: - Так Великдень же сьогодні, а ці телепні, сусіди, певно, забули.

Миттєво блакитне небо стало чорним і звалилося замполіту на голову. Добросерде кругле обличчя лейтенанта перетворилося на мерзенну бридку пику з огидною усмішкою замість нещодавньої привітної усмішки. Палуба захиталася під ногами, в паху виник неприємний холодок, а в скроні вдарило:

- Ну, усе! Гаплик кар'єрі!

Нещодавно замполіта сусіднього ВКРа зняли за те, що радист переплутав позивні «Маяка» та китайського радіо, і запустив китайозів по палубній трансляції під час великого прибирання. А тут - Великдень! Будбатом не відбудешся!

Із голосними матюками, загубивши кашкета, замполіт помчав по трапах на сигнальний місток.
- Зірвати, зняти, - стукали молоточки в скронях, - може, ще не побачили... Однак у таку удачу не вірилося.

Вахтовий сигнальник привітав замполіта:

- Бажаю здоров'я, товаришу капітан-лейтенанте, зі святом!
- Трясця твоїй матері! - заревів замполіт. - Я вам влаштую свято!

Неслухняними пальцями, ламаючи нігті, він намагався розв'язати прапор-стропи, забувши, що достатньо потягти за сигнальний фал.

- Вітаю, Олеже Дмитровичу, з прибуттям, - пролунав за спиною голос командира. - Що, погано закріпили? Навіть на день народження корабля постаратися не можуть...

- Який день народження корабля? Адже Великдень сьогодні... - прохрипів замполіт.

Блакитні очі командира якось миттєво вицвіли та вилізли з орбіт. Він теж почав стовбеніти, але потім згадав, що вранці бачив запис у формулярі, а отже все-таки сьогодні саме день народження корабля, а не якийсь далекий Великдень. «Може, єврейський Великдень» - сяйнула думка, і він почав пильно придивлятися до замполіта, якого знав уже роки зо три. «Ні, начебто не схожий», - зітхнув він із полегшенням, і від пережитого переляку вирішив випустити пару:

- Ви що, геть зовсім здуріли? Ще мені попівщини бракує. Вам що, лаври попередника спати не дають? То його розстріляли. Не щастить кораблю із замполітами: один дисидент, інший сектант, виявляється.

Командир був не сильний у хитросплетеннях і спрямованості різноманітних релігійних концесій, а слово «адвентист» асоціював із чимсь непристойним. Та й не потрібне йому це було, він умів стріляти ракетами, торпедами та з гармат, а так само управляти кораблем у морі та біля стінки. Цього було достатньо для того, щоб усвідомлювати себе особистістю зрілою й неординарною.

Це був удар нижче пояса для замполіта. Річ у тім, що саме їхній корабель намагався перегнати за кордон, на знак протесту проти комуністичного ладу, (а потім, певно, вигідно продати флотські військові секрети), відомий капітан-лейтенант Саблін. Він теж був замполітом. Корабель, зганьблений на Балтиці, перегнали на Камчатку та нарекли іншим іменем. Шрами від крупнокаліберних авіаційних кулеметів досі було видно на палубі.

Саме через Сабліна замполітам не дозволяли здавати заліки на самостійне управління кораблем. М'яко відмовляли в проханні, знаючи, що це не хіміки, іспит складуть, і на «відмінно».

Натяк на попередника містив у собі не більше і не менше, ніж потенціальну зраду Батьківщини. Спершу замполіт щось в'януло бурмотав у відповідь, знесилений командирськими аргументами, а потім, ображений, повільно почав оговтуватися й огризатися. Сварка набрала сили та переросла у свару. Свара затягла у свою орбіту, як смерч, увесь екіпаж. Свято закінчилося.

Чвара начальства вилилася в практичні дії щодо зміцнення порядку, організації служби та військової дисципліни. Екіпаж погнали на стройову, нетверезих мічманів на суд честі до мічманів тверезих. Із берега викликали щойно відпущених до сімей офіцерів.

Нарешті свято почало викочуватися на звичну флотську колію.
Лейтенант радів. Атмосферний зонд усередині роздувся до неосяжних розмірів міжконтинентального дирижабля.

- І це все влаштував я! - веселився Косточкін, дивлячись з боку, як легке коливання на вітрі прапорів розцвічування переросло в шторм, ураган, торнадо флотського службового пароксизму.

Але недовго музика та грала...Він був лейтенантом, а це лише ембріон офіцера. Недарма раніше на крейсерах, лінкорах і броненосцях цілком серйозно звучала команда:
- Офіцерам і лейтенантам зібратися в кают-компанії!

Його занапастила захопленість процесом і відсторонений погляд на події. Розслабився, почав на події дивитися з боку, а не з глибини, не з гущавини подій. А служба подібного не пробачає, особливо людям із пов'язкою. Як казав один старший товариш, сфінктер постійно повинен бути стиснутий, а очко перебувати в стані сторожкості, інакше в нього вдують!

За три секунди його зняли із чергування, позбавили найближчого сходження на берег, викрили в незнанні Корабельного Статуту, відсутності особистого тижневого плану, занедбаності службової документації, слабкій роботі з підлеглими, неготовності до завтрашніх занять за фахом і поганому виконанні обов'язків чергового по кораблю.

Від замполіта, який згадав, із кого все почалося, Косточкін одержав догану, стійку ворожість у відносинах і в ролі особистого куратора - старпома на прізвище Кісткогриз. Замполіт теж виявився з гумором.

Врятувало лейтенанта лише подальше переведення до іншого підрозділу.

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!