Глобальне потепління: у Копенгагені вирішиться доля світу

Газета The Guardian, Лондон

Цього дня 56 газет у 44 країнах світу проводять безпрецедентну акцію: ми в один голос звертаємося до своїх читачів зі спільною колонкою редактора. Ми робимо це тому, що перед людством стоїть реальна загроза.

Якщо ми не виступимо єдиним фронтом і не вживемо рішучих заходів, глобальне потепління завдасть непоправної шкоди нашій планеті, а разом із нею й нашим благополуччю та безпеці. Ця загроза ставала дедалі очевиднішою останні кілька десятків років. Тепер факти говорять за себе: 11 із останніх 14 років були найтеплішими за історію спостережень, арктичні льоди тануть, а завищені ціни на нафту та продукти харчування цього року показали, який хаос чекає на нас у майбутньому. У наукових журналах більше не піднімається питання про те, чи винне в потеплінні людство, тепер обговорюють, скільки часу залишилося в нас на те, щоб мінімізувати збитки. Але досі реакція світових лідерів була непереконливою та млявою.

Глобальне потепління було викликане діями людини протягом декількох століть, його наслідки не пройдуть ніколи, а наші перспективи його приборкання визначаться протягом наступних двох тижнів. Ми закликаємо представників 192 країн, які зібралися в Копенгагені, відкинути сумніви, перестати сперечатися та звинувачувати одне одного й побачити у жахливому провалі сучасної політики унікальну можливість. Ця зустріч не повинна стати поєдинком багатих і бідних країн або Сходу і Заходу. Глобальне потепління стосується всіх, і вирішувати цю проблему повинні всі.

Наукові дані заплутані, але факти очевидні. Людство має вжити заходів, щоб обмежити підвищення температури до 2°С. Для цього викид парникових газів має досягти свого піку й почати знижуватися в найближчі 5-10 років. Потепління на 3-4°С - найменше підвищення, яке можна очікувати в разі бездіяльності, - висушить цілі континенти, перетворюючи пасовища на пустелю. Половина біологічних видів вимре, мільйони людей будуть змушені залишити місце проживання, цілі країни підуть під воду.

Мало хто вірить, що на даному етапі переговори в Копенгагені можуть призвести до продуманої домовленості; реальний прогрес став можливим лише з приходом у Білий дім президента Обами й переглядом багаторічної американської політики обструкціонізму. Навіть тепер доля світу залежить від внутрішньої політики США, тому що країна не зможе взяти на себе зобов'язання доти, поки цього не зробить конгрес.

Але в Копенгагені політики можуть і повинні дійти згоди щодо основних елементів справедливої та ефективної домовленості й особливо конкретного графіку з перетворення домовленості на договір. Зустріч ООН у червні 2010 року в Бонні, присвячена питанням клімату, повинна стати крайнім терміном. Як сказав один із учасників переговорів: «Можливий додатковий час, але переграти матч ми вже не зможемо».

У центрі договору має лежати угода між багатими країнами та країнами, що розвиваються, про те, як буде розподілена вартість боротьби з потеплінням і як буде поділено новий найцінніший ресурс: близько трильйона тонн вуглеводнів, після викиду яких температура на термометрі досягне небезпечного рівня.

Багаті країни люблять підкреслювати, що рішення не вдасться знайти доти, поки такі гіганти, що розвиваються, як Китай, не підуть на радикальніші заходи. Але багаті країни відповідальні за більшу частину парникових газів, що скупчилися в атмосфері, - близько трьох чвертей усього вуглекислого газу, що утворився із середини XIX ст. Тепер вони мають подати приклад, а кожна країна, що розвивається, має зобов'язатися за десять років скоротити викид газів до рівнів значно менших, ніж у 1990 році.

Країни, що розвиваються, можуть указати на те, що вони меншою мірою винні у виникненні проблеми і що зміна клімату в першу чергу торкнеться найбідніших частин планети. Але вони все більше й більше сприяють глобальному потеплінню, а значить, повинні обіцяти вжити суттєвих заходів, що піддаються кількісному визначенню. Недавні зобов'язання за нормами щодо викиду, прийняті на себе головними винуватцями забруднення, США та Китаєм, хоча й здалися деяким із нас недостатніми, все-таки стали важливим кроком у правильному напрямку.

Соціальна справедливість вимагає, аби промислово розвинені країни розщедрилися і зобов'язалися фінансово допомогти бідним країнам пристосуватися до глобального потепління. Вони також повинні вкладати гроші в чисті технології, які створили б можливість для економічного зростання без підвищення викидів. Необхідно також домовитися про структуру майбутнього договору: скрупульозний багатосторонній контроль, винагороди за охорону лісів, оцінку «експортованих викидів», що заслуговуватиме на довіру. Таким чином, ціна вирішення проблеми буде чесно поділена між виробниками та споживачами «брудних» товарів. Було б справедливо, якби частка участі країн, що розвиваються, визначалася з урахуванням їх здатності боротися з потеплінням. Наприклад, нові члени ЄС, часто значно бідніші, ніж «стара Європа», не повинні страждати більше, ніж їхні багатші партнери.

Зміни обійдуться нам дорого, але в рази дешевше, ніж було витрачено на порятунок світових фінансистів - і їх вартість буде значно меншою, ніж наслідки бездіяльності.

Багатьом із нас, особливо тим, хто живе в розвинених країнах, доведеться змінювати спосіб життя. Епоха квитків на літак, які коштують менше, ніж поїздка до аеропорту на таксі, добігає кінця. Нам доведеться більш розумно робити покупки, вибирати їжу й подорожувати. Нам доведеться більше платити за електрику й менше її витрачати.

Але перехід до світу з невеликим викидом вуглекислого газу несе в собі більше переваг, ніж жертв. Уже зараз деякі країни почали розуміти, що зміни несуть із собою економічне зростання, робочі місця та кращу якість життя. Рух капіталу говорить за себе: торік інвестиції в поновлювані джерела енергії вперше перевищили вкладення у виробництво електрики з викопного палива.

Зцілення у найближчі кілька десятиліть потребуватиме інженерної вигадки та інновацій на рівні найвищих досягнень в історії людства. Але якщо політ людини на Місяць і розщеплення атома були результатами конфлікту й конкуренції, порятунок планети має спиратися на спільні зусилля.

Перемога над глобальним потеплінням потребує тріумфу оптимізму над песимізмом, проникливості над короткозорістю, тріумфу того, що Авраам Лінкольн називав «найкращими ангелами нашої природи».

56 газет з усього світу об'єднуються навколо цієї статті. Якщо ми при всій різниці національних і політичних поглядів можемо зійтися в думках про те, що необхідно зробити, то, безперечно, на це здатні й наші лідери.

Політики, які зібралися в Копенгагені, винесуть вердикт історії про наше покоління. Воно може стати поколінням, яке зіткнулося з проблемою й вирішило її, або поколінням дурнів, які бачили наближення катастрофи й не зробили нічого для її запобігання. Ми закликаємо їх зробити правильний вибір.

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!