Як змінювалися умови праці: 20 годин за верстатом і діти в шахтах (фото)

Рівно 271 рік тому, 13 вересня, у Російській імперії було видано указ, який обмежував робочий день на фабриках 15 годинами. Тобто, до цього робочий день був ще довший, аж до того, що людині відводилося менше п'яти годин на сон.

Ми пропонуємо згадати ті часи, коли на заводах Європи працювали малі діти, коли все життя бідняка зводилося до тяжкої праці без вихідних, відпусток і лікарняних. Лише завдяки робочому руху і протестам зараз ми можемо працювати в набагато комфортніших умовах. Але й сьогоднішні досягнення - лише етап на шляху до нормального способу життя.

Від майстерень до фабрик

У Середні віки робочий день спеціально не регулювався й обмежувався здебільшого світловим днем, оскільки електричного освітлення не було. Вважається, що середньовічні селяни працювали влітку близько дев'яти годин на день, узимку - набагато менше. При цьому церква забороняла працювати у свята, яких виходило декілька десятків на рік, не рахуючи неділь.

• ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий Трудовий кодекс: звільнити простіше, роботи більше

Робочий день міських ремісників був значно довший. Як правило, влітку в міських цехах XVI століття працювали по 14-16 годин на день. Взимку робочий день скорочувався до 10-12 годин. При цьому майстри працювали стільки ж, скільки й наймані працівники, пишуть у книзі "Курс трудового права" А. Лушніков і М. Лушнікова.

У XVIII столітті з промисловою революцією з'явилися верстати. Для обслуговування верстата на фабриці вже не було потрібно таких умінь, як у середньовічній мануфактурі. Тому й платити робітникам стали менше, а працювати вони стали, навпаки, більше. Було винайдено газове освітлення, і люди стали працювати ночами.

Величезна армія міських робочих поповнювалася на рахунок зубожілих ремісників і селян. Вони селилися в льохах і комірках, знімали ліжка й "кути". Бувало, що незнайомі чоловік і жінка ділили одне ліжко, якщо перший працював уночі, а друга - вдень.

"Жити в місті, позбутися традиційної підтримки городу, молока, яєць, птиці, працювати у величезних приміщеннях, терпіти малоприємний нагляд майстрів, коритися, більше не бути вільним у своїх пересуваннях, прийняти твердо встановлені години роботи - все це в найближчому майбутньому стане тяжким випробуванням", - пише історик Фернан Бродель.

• ДИВІТЬСЯ ВІДЕО: Донецькі шахтарі третій день страйкують через зарплату

У 1840-х роках робочі французьких і англійських фабрик працювали по 14-15 годин, із яких на відпочинок виділялося по півгодини тричі за зміну. Поширеною ставала робота по недільних днях.

Рекорд тривалості побив 20-годинний робочий день на межі XVIII-XIX століть. Робочі їли і спали просто біля верстатів.

Оскільки робота за верстатом не вимагала кваліфікації, поступово основною робочою силою стали жінки й діти, яким платили ще менше, ніж дорослим чоловікам. Завдяки дешевизні дитячої робочої сили, до середини XIX століття майже половина робітників на фабриках Англії була молодша за 18 років.

Бувало, що діти починали працювати на рудниках з п'яти-шести років. Для дітей встановлювалися спеціальні правила, наприклад, заборонялося дивитися у вікно на робочому місці і гратися під час обідньої перерви. У недільні дні дітей часто змушували чистити верстати.

Будинки рабів

З XVII століття в Європі та Росії було поширене таке явище як робітні будинки. Це були нібито благодійні заклади, де жебраки могли жити і працювати за гроші.

На практиці робітній будинок більше нагадував в'язницю, куди насильно відправляли людей, згідно з законами, що забороняли жебрацтво і проституцію. В робітні будинки могли потрапити фізично або психічно хворі люди, діти бідняків, старі. Іноді сім'ї позбавлялися таким чином від дівчат, які завагітніли поза шлюбом. Мати Олівера Твіста - героя роману Діккенса - померла якраз у такому робітньому будинку.

У робітніх будинках чоловіки, жінки і діти утримувалися окремо один від одного. За порушення дисципліни слідувало покарання. Так сайт workhouses.org.uk наводить перелік покарань робітнього будинку в британському Дорсеті. Така собі Сара Роу була замкнена в карцері на 24 години на хлібі й воді за шум і лайку. Ісаак Холлет відправлений у в'язницю на два місяці за розбите вікно. Джеймса Парка відшмагали за спробу втекти.

Типовий розпорядок робочого будинку виглядав таким чином. О 6:00 - підйом, перекличка, молитва і сніданок. З 7:00 до 18:00 - робота з годинною перервою на обід. Після цього вечеряли й о 20:00 лягали спати. Під час їжі розмовляти заборонялося.

Можна уявити, чим харчувалися раби робітніх будинків. Так, Карл Маркс наводить у "Капіталі" рецепт супу, винайдений графом Румфордом як спосіб здешевити харчування робітників: "5 фунтів ячменю, 5 фунтів кукурудзи, на 3 пенси оселедців, на 1 пенс солі, на 1 пенс оцту, на 2 пенси перцю і зелені, разом на суму 20,75 пенса, виходить суп на 64 людини". Смачного.

Робітні будинки стали закриватися після кількох гучних скандалів. Так, 1845 року журналісти виявили нелюдські умови утримання людей у ​​робітньому будинку англійського Андовера. Робітники так сильно страждали від голоду, що їли кістки собак та коней, які мали подрібнювати на добрива.

Незабаром після скандалу в Андовері, стало відомо про жахи робітнього будинку в Гаддерсфілді, зокрема, в місцевому лазареті. За хворими практично не доглядали, не було мови навіть про елементарну гігієну - бувало, що хворому довгий час доводилося лежати в одному ліжку з померлим, оскільки ніхто не забирав тіло. Нових пацієнтів клали в ту саму постіль, де до цього лежав померлий від тифу, білизну ж не міняли по два місяці.

Криваві протести

Природною реакцією на нестерпні умови праці стали страйки, протести та об'єднання у профспілки.

На початку 1800-х років в Англії з'явилися луддити - бунтарі, які нападали на фабрики і трощили верстати. Ними керував якийсь міфічний Король Лудд. Вони вважали машини причиною безробіття. Наприклад, в'язальний верстат виробляв більше панчіх і вони були набагато дешевші, ніж продукція майстрині-в'язальниці. На придушення бунту була кинута армія, луддитів стратили або заслали до Австралії.

• ДИВІТЬСЯ ФОТО: У ПАР розстріляли страйкуючих шахтарів

Масові демонстрації за восьмигодинний робочий день пройшли в містах США та Канади 1 травня 1886 року. У Чикаго 40-тисячна акція протесту закінчилася кривавим розгоном, під час якого було вбито шістьох робітників. Послідували звільнення сотень працівників.

У відповідь почалися нові масові протести. Під час однієї такої демонстрації, на площі Хеймаркет у Чикаго, провокатор кинув бомбу в поліцейських, і ті відкрили вогонь. В той день загинули кількадесят осіб, ще четверо робітників були повішені за безпідставним звинуваченням в організації вибуху. Саме в пам'ять про трагічні події в Чикаго 1 травня відзначається міжнародний День солідарності трудящих.

Правило трьох вісімок

У XVII столітті знаменитий педагог Ян Коменський сформулював правило "трьох вісімок" - вісім годин на роботу, вісім - на сон і вісім - на культурне проведення часу. Це правило підтримав німецький лікар Крістоф Гуфеланд, що довів, що аби бути здоровим, людина не повинна трудитися більше восьми годин на день при восьмигодинному сні.

Але на капіталістичному Заході XVIII-ХIХ століття панували положення класичної політекономії Адама Сміта і Девіда Рікардо. Вважалося, що чим більше робочий день - тим більший прибуток, що нормування робочого дня державою нібито підриває конкурентоспроможність економіки та невигідне самим робітникам, оскільки обмежує можливість їхнього заробітку.

• ДИВІТЬСЯ ФОТО: Іспанські шахтарі розстрілюють поліцію петардометами

Перші закони про поліпшення умов праці існували лише на папері, ніхто з власників фабрик їх не дотримувався. Так, у 1802 році в Англії закон Піля забороняв дітям працювати на фабриках більше 12 годин, а також у нічну зміну. Потім для дітей до 14 років запровадили 8-годинний день. На практиці ці правила ігнорувалися - комісія встановила, що англійські діти у віці п'яти-дев'яти років продовжували працювати під землею по 12-14 годин на добу.

Водночас окремі підприємці, навпаки, навіть випереджали закони. Ще в 1799 році англієць Роберт Оуен влаштував соціальний експеримент зі своєї текстильної фабрики в Нью-Ланарку. Він увів 10-годинний робочий день, побудував житло для робітників, збільшив зарплату і продовжував її виплачувати навіть коли фабрика тимчасово закрилася. І його підприємство справді процвітало. Цим Оуен хотів показати, що обов'язок піклуватися про найманих робітників збігається з інтересами роботодавця.

Такими ж реформаторами були Ернст Аббе, який у 1888 році запровадив на заводах "Zeiss" восьмигодинний робочий день, 12 днів щорічної відпустки та пенсії. Більш того, існувало правило, за яким кожен співробітник отримував частку від прибутку. При цьому нічий прибуток, навіть самого Аббе, не міг перевищувати мінімальний більш як удесятеро.

Восьмигодинний робочий день був і в Генрі Форда. На його автомобільних заводах була найвища зарплата в США - $5 на день. Правда, ці бонуси компенсувалися суворою дисципліною, яка вижимала з робітників усі соки.

Перші закони

Уперше закон про восьмигодинний робочий день і 48-годинний робочий тиждень для дорослих чоловіків було прийнято в Австралії в 1856 році. У 1900 році робочий день у США, Великобританії, Франції, Німеччини дорівнював у середньому 10 годинам, у Російській імперії - 11,5 годинам.

При цьому ніхто не забороняв понаднормову роботу. Передбачалося лише, що за неї доплачуватимуть. Тобто, робітники продовжували працювати багато, але дещо зросли їхні доходи.

У Європі першою країною, яка законодавчо скоротила робочий день до восьми годин стала Радянська Росія. Робочий тиждень, як і раніше, був шестиденним. Також вводилася відпустка. За Сталіна вона дорівнювала лише шести дням на рік. Лише 1970 року оплачувана відпустка збільшилася до трьох тижнів.

Два вихідних - субота й неділя - з'явилися в 1936 році у Франції, через два роки - в США. З 1960-х років закони стали обмежувати кількість понаднормових годин і значно підвищили оплату за них.

У сучасному світі

На ділі правило трьох вісімок не виконується у сучасному світі. Наприклад, законодавство Південної Кореї передбачає 40-годинний робочий тиждень. Але журнал Forbes якось описав реальний режим 39-річного муніципального службовця Лі.

Він прокидається о 5:30, дві години їде до Сеула, де працює з 8:30 до 21:00. Повернувшись додому, Лі встигає прийняти душ і поспати чотири години. Вихідний - тільки неділя. Його відпустка складає три дні в році.

• ДИВІТЬСЯ ВІДЕО: Студентку Шахтарського педучилища замкнули за протест

Наразі йдеться про "найпрацьовитішу" країну в рейтингу Forbes. Але уявімо звичайний робочий день офісного працівника Києва чи Москви. Він прокидається о 7:00, вмивається і снідає. Потім їде на роботу, що займає у нього близько години, оскільки сучасні міста розростаються, відстані збільшуються, а ранкові затори все більше уповільнюють рух транспорту.

О 9:00 робітник приходить до офісу. У ньому він перебуває не вісім, а дев'ять годин, тому що година йде на обід. Через недолугу організацію міського простору не всім щастить провести обідню перерву, неспішно прогулюючись у парку з морозивом в руці. Як правило, обід - це стояння в черзі в найближчому кафе, перекус в офісній кухні або бутерброд, який можна зжувати наспіх за монітором комп'ютера. А прогулянка в даунтауні мегаполісу, забитому припаркованими машинами, стає неможливою.

О 18:00 робітник залишає офіс, щоб годину провести в пробках. Якщо він не хоче жертвувати нормальним 8-годинним сном, то з 19:00 у нього є лише чотири години на вечерю і "культурне проведення часу".

Вже зараз деякі країни світу віходять від цієї схеми. У Бельгії, Норвегії, Великобританії, Франції, Австрії, Швеції робочий тиждень становить від 35 до 37 годин. Відпустка датчан і норвежців триває 35 днів.

Ліві соціологи вважають, що робочий тиждень має бути ще менший. Більшість пропонує працювати шість годин на день. Андре Горц називає нормальним 25-годинний тиждень. Експерти New Economic Foundation ратують за 21-годинний тиждень. Американець Тімоті Феррісс випустив книгу, в якій розповідає, як працювати не більше четирьох годин на день.

Анархіст Боб Блек взагалі пропонує скасувати працю, наводячи як приклад "робочий день" австралійських аборигенів і африканських бушменів, які витрачають лише три-чотири години на день, щоб добути собі поїсти.

Національна федерація профспілок України домагається поки що 35-годинного робочого тижня. Її голова Мирослав Якібчук вважає, що це реально, адже ще сто років тому 8-годинний робочий день здавався фантастикою, а зараз - це норма.

"Людина ефективніше працює, коли працює 6,5 годин на день. І ми кажемо про те, що зарплату ми людям зберігаємо. До того ж при скороченні Україна може додатково отримати 2 млн вакансій", - сказав Якубчак ТСН.

Дізнавайтеся найцікавіші новини від news.tochka.net на Facebook та Twitter!

Підписуйся на наш Facebook і будь в курсі всіх найцікавіших та актуальних новин!